Буковина. Історія краю.

Буковина – споконвічна слов’янська земля, що займає територію між ріками Дністер – Прут – Сірет та частину Карпат у межах Чернівецької області.
Свою історичну назву вона одержала від предковічних букових лісів – гордості і краси краю.
Чернівецька область межує з Івано–Франківською, Тернопільською, Хмельницькою, Вінницькою областями України, а на півдні та південному сході – з Молдовою і Румунією. Її площа складає 8,1 тис. кв. км. За адміністративним поділом, включає 11 районів, має 11 міст, 8 селищ міського типу та 398 сільських населених пунктів.
Буковинський край відзначається різноманітністю природних умов. Його північна частина що розташована між Дністром і Прутом, є підвищеною рівниною з хвилястою поверхнею, мереживом долин і вибалків. А між Прутом і Карпатами пролягає горбиста смуга передгір’я. в межах області Карпати мають середню висоту 800-1200 м, а найбільша гора Яровиця сягає 1565 м над рівнем моря. На території Буковини протікає біля 4,5 тис. річок і струмків, найбільші з них – ріки Дністер, Прут, Сірет, Черемош.
Клімат – помірно – континентальний, досить м’який і вологий. Річна кількість опадів становить 700-800 мм, а в горах – 800-1200 мм.
Багатий рослинний світ краю. Третина території вкрита лісами. Тут росте бук, дуб, граб, явір, клен, ялиця, смерека та інші породи дерев.
Своєрідне і складне минуле буковинської землі. Одними з найдавніших слов’янських племен, які населяли Буковину, були анти і склавини (VI – VII ст.) пізніше тут проживали тиверці і білі хорвати (VIII – XI ст.), які взяли активну участь у створенні і зміцненні Київської Русі.
Одержані археологічні знахідки, беззаперечно, засвідчують єдність матеріальної культури східних слов’ян Буковини та Правобережної України напередодні утворення Давньоруської держави – Київської Русі. З утворення Київської держави буковинський край став складовою її частиною. У Х-ХІІ ст.. Буковина входила до складу Київської Русі, з ІІ-пол. ХІ ст.. – до Теребовлянського князівства, а з 1199 р. до середини ХІV ст.. – до Галицько-Волинського князівства.

Доба молдавської держави

Унаслідок розпаду Галицько–Волинської держави територія сучасної Буковини захоплена військами Угорського королівства. У 1359 році в Молдовському воєводстві, куди належала й Буковина, владу захопив можновладець Богдан, який , збунтувавши місцевий народ проти угорського короля, почав правити Молдавією, як самостійний князь. За таких обставин розпочався 400- літній період перебування краю у складі Молдавського князівства, що вплинуло на історичну долю жителів Буковини, зокрема їх економічне, соціальне й політичне становище. У 1538 році Молдавія окупована Османською імперією, до володінь якої входила Буковина, зберігши за Молдавським князівством внутрішню автономію. Унаслідок таких подій жителі Буковини перебуваючи під гнітом молдавських господарів і бояр, потрапили під гніт Туреччини. До цього часу в Чернівцях збереглися історичні пам’ятки тих далеких часів: турецька баня, турецький міст і турецька криниця.
Під час панування османської імперії сільські громади спільно користувалися земельними угіддями, пасовищами, сіножаттям, лісами, полянами та водоймами. Вони активно освоювали вікові лісові масиви, які поступово вирубувалися. Звільнені від лісу ділянки спочатку використовували як пасовища, відтак як поля. Державна влада заохочувала такі вирубки, про що свідчить розпорядження господаря Штефана ІV від 1517 року: «… Буковину коліко могут отворити й очистити». В цей час у селі вперше з’явилися ковалі. Мешканці села були звільнені від державного оподаткування як що всі сільські землі належали церковній громаді.
До першої половини ХІV століття селяни були особисто вільними. Вони могли без перешкод переселятися з однієї громади в іншу й навіть за межі князівства. В результаті молдавсько - польської угоди від 1540 року почалося жорстоке посилення податкового гніту місцевого населення. У волості почало діяти розпорядження, за яким суворо каралися будь – які самовільні переселення чи втечи селян, а феодалам і сільським громадам категорично заборонялося приймати втікачів. У селах запровадили кругову поруку, згідно з якою виконання повинностей за селянина – втікача покладалося на його сусідів або на всю громаду. Кріпосне право в Молдавському князівстві законодавчо оформлене в «Уложенні» господаря Василя Лупу від 1646 року. І все ж кріпацтво не набуло на Буковині таких спотворених форм, як у всіх володіннях Польщі чи в Московської державі. У першій половині ХVІІ ст.. держава ввела 29 повинностей для селян, левову частку серед них складали грошові платежі. Зросла питома вага повинностей, пов’язаних з обслуговуванням турецьких військ і фортець. В умовах постійних турецько - польсько – татарських військових конфліктів звичним у краї явищем стали хвороби, епідемії, голод і пошесті. Тому в селах періоду історії спостерігався повний економічний і соціальний занепад. Буковина відчула на своїх плечах також вплив подій пов’язаних із визвольною війною українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Буковинська земля не раз ставала ареною просування по ній то козацького, то польського, то турецько-татарського війська.

Під владою Австро-Угорщини

Після окупації Буковини австрійськими військами у вересні 1774 року й офіційного приєднання краю, в травні 1775 року, до Габсбургської імперії, на Буковині встановилося правління військової адміністрації, яке тривало до 1786 року. З 1786 по 1849 рік Буковина у складі Австро-Угорщини приєднана до Галичини. У 1861 році вона отримала статус окремого краю Австрії. Перехід Буковини з-під володіння Османської імперії до складу Австрії мав великі позитивні наслідки, бо за своїм економічним, політичним і культурним рівнем розвитку Австрії стояла значно вище від Туреччини.
Відносно спокійний період австрійської окупації Буковини перервала перша світова війна, під час якої влада багаторазово переходила з австрійських до російських рук. Чоловіче населення сіл насильно залучалося до військової служби в операціях проти російських військ. Молоді хлопці воювали на різних фронтах австрійської імперії. Частина жителів, боячись російських військ, покидали свої домівки і добровільно емігрували в глибину Австро-Угорщини.
У другій половині червня 1915 року Буковину звільнили від російської армії. Упродовж року австрійська адміністрація жорстоко переслідувала місцеве населення за «співпрацю з ворогом». Найвища військова рада 13 вересня видала «Оголошення», в якому вказувала на те, що на Буковині спостерігалося багато випадків зради інтересам Австрії, тому військовим комендантам було надано право стріляти на місці всіх, хто буде запідозрений у зраді.
З початку 1916 року російські війська під командуванням генерала Брусилова почали новий наступ із Волині, знову прорвали австрійський фронт, і в червні 1916 року Буковина вдруге опинилася під Московською окупацією. Успіх наступу Брусилова підштовхнув Румунію стати на бік Антанти.
З приходом до влади більшовиків у Росії закінчилися і військові дії. Російська армія змушена була покинути Буковину. Австрійські крайові власті відновили свою діяльність. Селяни вимагали проведення аграрної реформи, прагнули допомоги у відбудові господарств, зруйнованих війною, категорично відмовлялися надавати коней і транспорт для потреб військових властей
У зв’язку з поразкою Австро-Угорщини в першій світовій війні та її розпадом українські збройні формування 1 листопада 1918 року захопили у Львові владу і проголосили Західноукраїнську державу самостійною. Загони січових стрільців, створені на Буковині, відправилися захищати Західноукраїнську державу. 3-го листопада в Чернівцях відбулося Буковинське народне віче, яке ухвалило приєднати українську частину Буковини до складу ЗУНР.

Часи першої румунської окупації

Королівська Румунія 11 листопада 1918 року насильницьким шляхом перервала процес об’єднання українських земель і почала зухвалу окупацію краю. Патріотично налаштовані українські військові підрозділи розпочали бойові дії проти румунських окупантів біля Кіцманя та Лужан.
Після загарбання краю румунські власті встановили на Буковині жорстокий режим управління і фактично ввели стан облоги. Нова влада заборонила проведення зборів, обмежила вільне пересування громадян, носіння зброї та створення громадських організацій. За свідчення старожилів сіл, румунські власті дуже жорстоко поводилися з населенням. За найменший непослух дитини в школі її били лінійками по долонях, ставили на коліна в куток на кукурудзяні зерна. В таких умовах більшість жителів сіл не пускали дітей до школи, що призвело до зростання неписьменності. Під час реєстрації новонароджених дітей жителів примусово змушували змінювати їх прізвища та ім’я на румунські, причому особливий тиск чинився на селян-боржників, яким після зміни, наприклад імені Миколи чи Михайла на румунські Ніку чи Михай, скасовували частину боргу.
У 1940 році, згідно з пактом Молотова-Рібентропа на Буковину ввійшли радянські війська. У 1941 році завдяки надзвичайному збігу обставин і сприянню гітлерівської Німеччини румуни вдруге окупували Буковину. Німці не втручалися у внутрішні справи Буковини і залишили румунам повну свободу дій. Румуни нищили раніше засновані українські школи, книжки та українські написи.

Встановлення радянської влади

Одразу ж після звільнення Буковини від німецько-фашистських загарбників і повернення радянської влади, в 1944 році в селах почали створювати сільську раду. Нова влада опиралася на найбідніші верстви населення, а сільські ради як правило очолювали безземельні та малоземельні селяни-пролетарі. Вони разом із «яструбками» ходили по оселях і насильницьким шляхом забирали зерно, м'ясо, овочі. Люди змушені були під страхом арешту і виселення здавати майже весь зібраний ними врожай.
Становлення нового режиму супроводжувалося жорстоким знищенням традиційного для села способу життя та запровадженням чужих для буковинців відносин між людьми.
Справжньою трагедією для Буковини стали 1946-1947 роки. В ці роки населення всієї Буковини штучно втягнули в черговий радянський голодомор. Щоправда, він відрізнявся від голодомору 1933 року. Велика засуха літа 1946 року призвела до того, що селяни зібрали зовсім крихітний врожай. Незважаючи на низьку врожайність, комсомольські активісти та представники сільської ради вилучали в усіх, без винятку, селянських господарств практично весь зібраний урожай через надмірно високі плани державних поставок. Щодо тих, хто чинив навіть пасивний опір і не здав зерна (якого практично не мав), вживалися жорстокі репресії. Склалася така ситуація, що вже на початку зими 1946 року в селі розпочався голод. В їжу почали вживати жолуді, кукурудзяні качани, жом. Виникла поголовна дистрофія, а на її ґрунті – масова загибель людей від голоду. Багато людей покинули свої домівки в пошуках можливостей прогодувати сім’ю. Та без паспорта або, хоча б довідки з сільської ради, виїжджати за межі району не дозволялося. Літо 1947 року вже не було таким засушливим. Більшість селян засіяли поля, а в очікуванні нового врожаю всіх рятувала лобода (натина).
Певним соціальним надбанням цього часу була повна ліквідація неписьменності, безробіття та поліпшення медичного обслуговування населення. В селах запрацювали фельдшерсько-акушерські пункти. Але заробітки колгоспників були настільки мізерними, що вони у десятки разів були нижчими, ніж у робітничих сім’ях. Тому купівельна спроможність селян була дуже низькою.

Роки незалежності

Жителі сіл за роки незалежності позбулися диктату тоталітарної системи з її закостенілими, відірваними від життя комуністичними догмами, войовничим атеїзмом, ненавистю до країн так званого «імперіалістичного табору». Батьки отримали право на релігійне виховання своїх дітей незалежно від характеру віросповідання.
У зв’язку з ліквідацією колективного господарства на початку третього тисячоліття в селах виникла проблема працевлаштування. Більшість молодих людей, щоб прогодувати свої сім’ї, в пошуках роботи розбрелися по всьому світу. Особливо багато (практично всі) жінки працездатного віку покинули свої домівки і виїхали на заробітки до Італії, Іспанії, Німеччини, Португалії. Села завмерлі. З іншого боку, цей факт має і позитивні риси. На зароблені у далеких країнах гроші селяни будують сучасні модернові житлові будинки, купують сучасні автомобілі та побутову техніку, мають можливість навчати своїх дітей у вищих навчальних закладах.
Новий день відкриває нові горизонти для Буковини.





http://m-gelios.ru/kazino-avtomaty казино автоматы!